Вітчизняна кераміка повоєнного періоду: Шлях від радянської доктрини до європейської

Анотація

Для усвідомлення процесів, які відбувалися в сфері керамічного мистецтва України 1940–1960‑х особливого значення набуває аналіз та узагальнення творчих здобутків художників в умовах, коли будь-які формальні пошуки сприймались як антирадянщина. Формотворення та образотворення у кераміці зазначеного періоду, що не збігалося з поняттями офіційного мистецького процесу, керівництвом та художніми радами не допускалося й засуджувалося. Та природний потяг митця до новаторства, до пошуку нових шляхів, до технологічних, формотворчих і орнаментальних експериментів найяскравіше проявився у сфері декоративно-ужиткового мистецтва, де ідеологічний контроль не був таким тотальним як в живопису чи скульптурі. Але кераміка була мистецтвом універсальним і легко переймала виражальні засоби скульптури, графіки та живопису і тому стала улюбленим видом художньої творчості для художників-новаторів, які «тікали в керамотворчість» (О. Р.) з лабет офіціозних живопису та скульптури.

Художники-керамісти вбачали джерелом творчих пошуків глибини народного мистецтва і знаходили в них новітні оригінальні вирішення. Завдяки зміцненню матеріально-технічної бази керамічних підприємств кваліфікованим мистецьким кадрам, вдалим технологічним здобуткам, художня кераміка України наприкінці 1960‑х здобула велику популярність і визнання не лише в Україні, а й в інших союзних республіках.